Урок вчителя української мови та літератури Панової Г.В. «Зачарована Десна»

Тема уроку: О. Довженко. Кіноповість «Зачарована Десна». Автобіографічна основа, сповідальність оповіді. Морально-етичні проблеми в кіноповісті; поєднання минулого й сучасного, два ліричні герої.
Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні особливості кіноповісті, її естетичне багатство; розвивати навички філософського осмислення морально-етичних проблем, аналізу прозового твору; поглиблювати вміння коментувати й оцінювати прочитане; виховувати повагу до родини, морально-етичних цінностей народу, почуття відповідальності за них, за майбутнє.
Очікувані результати: учні знають зміст кіноповісті, коментують її основні епізоди, дають власну оцінку явищам літератури й життя, аргументують свої думки.
Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, фрагменти кінофільму, краєвиди Десни.
Тип уроку: комбінований.
Хід уроку.
I. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку
Вступне слово вчителя.
 «…Кіноповість «Зачарована Десна» сповнена глибоких роздумів про життя. українського села. Вся кіноповість ніби сплетена з вінка задушевних ліричних новел-спогадів, пройнята м’яким народним гумором. За своїм художнім і філософським звучанням твір стоїть на рівні кращих світових зразків художньої прози автобіографічного змісту. .Але на відміну від усіх інших «Зачарована Десна» своєрідна за жанром і манерою викладу. Це кіноповість, написана дуже стисло, оповідь у ній пройнята тонким ліризмом, у ній відчутно велику любов письменника-патріота до своїх героїв-земляків і всього трудящого люду, до рідної землі».
 Цим висловлюванням літературознавець С. Пультер окреслює значення твору та його особливість, оригінальність. Ю. Лавріненко ставить твір на ще вищий щабель: «…Через «Зачаровану Десну» українська література в УРСР пережила своєрідне чудо воскресіння духу і розмаху 20-х років». Яке враження від кіноповісті О. Довженка залишилося у нас — з’ясуємо на сьогоднішньому уроці.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Евристична бесіда.
 — Хто, на вашу думку, є головним героєм кіноповісті «Україна в огні»? Міркування обґрунтуйте, звернувши увагу на назву твору.
 — Хто з епізодичних героїв запам’ятовується, чому?
 — Чому спадкоємці колишнього СРСР до цього часу не хочуть повернути зі спецархівів відзнятий фільм О. Довженка «Україна в огні»?
Творча робота.
 Складіть усний твір «Герой кіноповісті «Україна в огні», який справив на мене найглибше враження» (або «Вчинок героя…»).
ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу; формування вмінь та навичок
Обмін враженнями щодо прочитаного.
Постановка проблемного запитання.
 (Запитання розв’язуватиметься в кінці уроку.)
 — Яку мету ставив перед собою О. Довженко, геніальна людина, котра прожила яскраве, сповнене масштабних, цікавих подій життя, вирішивши описати своє дитинство і враження від нього?
Творча робота.
 Поясніть символіку назви твору, складіть «асоціативний кущ».
Отже, назву кіноповісті можна розуміти і як «дивне життя», і як «витоки, джерела життя, натхнення», і як «життя, що не повернеться» (учні можуть запропонувати й інші варіанти).
Колективна робота.
 Зачитування висловлювань літературознавців, письменників про «Зачаровану Десну», перегляд фрагментів кінофільму, ілюстрацій краєвидів.
Повідомлення-дослідження учнів.
Історія задуму, проблематика, автобіографічність твору «Зачарована Десна»
За словами критика Л. Новиченка, «Зачарована Десна» — «найвидатніша в сучасній літературі розповідь про те, від яких духовно-поетичних «берегів» відчалюють народи — і разом із ними їхні художники — на переломі нової епохи, що вони беруть від свого історичного «дитинства» у майбутнє і що залишають у минулому».
 Задум написати такий твір виник у Довженка ще в роки Другої світової війни. Автор обдумує твір досить довго, говорить про це в листах до рідних, у щоденнику, маючи намір видати таку книжку, яка б «принесла людям утіху, відпочинок, добру пораду і розуміння життя». 30 березня 1948 року письменник уже чітко заявляє про свій намір «написати докладно і абсолютно відверто, як труд цілого фактичного життя, з великими екскурсами в біографію, в дитинство, в родину, природу, пригадати всі чинники, які створювали й визначали смак, тонкість сприймання».
 Проте «Зачарована Десна» з’явилася лише в 1955 році, за рік до його смерті.
 Кіноповість «Зачарована Десна» — твір новаторський за художньою формою, за розв’язанням проблем: які основні фактори формування людської особистості, в чому духовне джерело справжнього таланту, яка роль праці в житті людини. Новаторським цей твір можна назвати ще й тому, що він висвітлює глибокі філософські категорії про шляхи народу й людини до щастя, прекрасне й потворне в житті, покликання, сутність людини, її можливості, добро і зло, життя і смерть.
 «Зачарована Десна» — твір автобіографічний. Але не тільки «свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел» показав автор, а й переконливо довів, що дитинство — найщасливіша і водночас найвирішальніша пора в житті кожного. Те, якою зросте людина, залежить від багатьох факторів, які впливають на неї в перші роки життя, коли формуються її смаки, принципи та переконання. Отже, в «Зачарованій Десні» ми можемо прочитати не лише про дитячі роки Довженка, а й про дитинство тисяч селянських дітей, що зростали в радості навпіл із горем та печаллю.
 Справедливості ради слід зазначити, що О. Довженко уникає виграшного композиційного прийому — показу свого малого героя в стосунках з однолітками, і зосереджується на внутрішньому світі хлопчика.
 Оповідач у творі — сам письменник, який виступає у двох образах: як автор і як герой кіноповісті — маленький Сашко. Відповідно і розповідь має двоплановий характер. Перший план — це своєрідне поетичне відтворення світу в дитячій свідомості; другий — філософські роздуми зрілої людини-митця про смисл людського буття, роль дитинства у формуванні особистості. Саме в роздумах найбільше розкривається літературна особистість автора. Письменник прагне показати межу між добром і злом, красивим і потворним, велич духовних можливостей простої людини і тягар трагічних випробувань, що чомусь завжди випадає на її долю.
Сюжет, композиція, жанр твору
Деякі дослідники зазначають, що в кіноповісті «Зачарована Десна» «чіткий сюжет відсутній», однак це не перешкоджає читати книжку з неослабною увагою.
 У пошуках необхідної для форми втілення художнього задуму, кращої організації матеріалу О. Довженко звертався до випробуваних часом джерел — фольклору і класичної літератури. Саме від фольклору значною мірою йде звернення автора до так званого «нанизування мотивів, використання ліричних і публіцистичних відступів, традиційних зачинів і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій» (ретардація — штучне уповільнення дії для звернення уваги читача на дану подію, епізод, думку).
 Композиція кіноповісті «Зачарована Десна» складна. Весь твір — це органічне поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з романтичним, відкритим світу поглядом малого Сашка. Умовно твір можна поділити на окремі новели («Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи» плюс ліричні та публіцистичні відступи), але це зруйнує цілісність твору. «Зачарована Десна» — немов суцільний плин думок, спогадів, що напливають одні на інші, це зображення умов, в яких формувався світогляд майбутнього митця. Особливості композиції «Зачарованої Десни» зумовлені ще й жанром твору — кіноповість. Звідси й фрагментарність, швидка зміна «кадрів», планів. Однак знову ж таки зазначимо, що це не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору авторської сповіді. Сам О. Довженко як кіносценарист вважав, що «сценарій [а кіноповість «Зачарована Десна» є одночасно сценарієм до однойменного фільму] треба писати двома руками: в одній маленький тонкий пензель для виписування очей і вій, а в другій — великий пензель для широкого, розмашистого письма стокілометрових просторів, пристрастей, масових рухів».
Образ оповідача. Джерела становлення особистості письменника, його таланту
Як ми знаємо, оповідач у кіноповісті — то малий Сашко, то літній митець Довженко. І їхні розповіді органічно переплітаються навіть у характеристиках героїв. Так, хлопчик любить батька за працьовитість і красу, а зрілий письменник відзначає, що батько зневажав начальство і царя, любив гостре, влучне слово, розумів такт і шанобливість. На образі Сашка простежуються шляхи формування особистості письменника і його таланту. Одне з таких духовних джерел — це, безумовно, краса природи. Але найсильніший, на наш погляд, фактор — краса людської праці.
 З дитинства Сашко був оточений людьми, що не мислили свого життя без праці. Батько, мати, дід, односельці — хлібороби та косарі — багато справ переробили за своє життя. І робота для них була не тільки необхідністю, а й потребою душі. Хлопчик спостерігав також, як трудяться бджоли, співчував коням, яким доводилося тяжко працювати, трудився й сам. Перші мозолі з’явилися на дитячих руках ще тоді, коли малий ходив у тютюні, мов у лісі. А взірцем працьовитості завжди були найближчі люди. Батько Сашка «скільки. землі впорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!»
 Невтомною трудівницею була й мати, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Дід Семен «пахнув. теплою землею і трохи млином», мав сухі натруджені руки, якими вмів ловити линів без всяких рибальських приладь. Особливо захоплювався Сашко роботою дядька Самійла — косаря. Він «орудував косою, як добрий маляр пензлем,— легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю.» Тож недаремно в ранньому дитинстві для О. Довженка найкращою музикою була музика праці:
 «Коли тихого вечора, десь перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика».
 На все життя зберігає письменник почуття сорому за тих, хто в гарячу косовицю обирає собі поблизу місце відпочинку, вважає це нетактовним: «…мені й досі так соромно відпочивати там, де працюють люди».
 Маленький Сашко дитячим чутливим серцем розумів, що батькам жилося нелегко, та не міг пояснити причин. А ставши дорослим, із сумом згадував: «Було в минулому житті моїх батьків занадто багато неладу, плачу, темряви й жалю. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і прадід, і дід, і батько з матір’ю». Він завжди помічав, що в очах у батька повно смутку через «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи». Та не дивлячись ні на що, уроки людяності й доброти хлопчик одержував саме від своїх рідних.
 Від батька Сашко перейняв шанобливість до старших, працьовитих і чесних людей. Тому не хоче знімати шапки перед хитрим крамарем Масієм, не співчуває старцю Холоду, якого й батько не любив «за марно погублену силу чи за пропащий богатирський голос». І навпаки, любив, як і батько, старця Кулика за талант до пісень.
 Петро Довженко безкорисливо рятував людей від повені, і його син допомагав гребти так, що було «жарко од труда і весело».
 Ніжності вчився Сашко у матері. Проводжаючи його з батьком та дідом на косовицю, вона зозулею «кувала розлуку».
 А скільки мудрості й доброти було в дідові Семенові! Хлопцеві подобалося, як, показавши дорогу незнайомому подорожньому, дід хвилинку мовчав, а потім зітхав і казав: «Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров’я». Дід був прекрасним оповідачем. Своїми казками він просто заворожував онуків: «…ми переставали дихати і бити комарів на жижках і на шиї, і тоді вже комарі нас поїдом їли, пили нашу кров, насолоджуючись, і вже давно вечір надходив, і великі соми вже скидалися у Десні між зірками, а ми все слухали, розкривши широко очі, поки не повергались у сон у запашному сіні.» Видно, талант майстерно розповідати у О. Довженка спадковий. У прадіда Тараса «голос. був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти і добро».
 Малого Сашка від перших літ оточував неповторний світ народних вірувань, традицій і звичаїв. Особливо поетично змальовує Довженко обряд колядування.
 «— Пустіть колядувати! — чую голос дівочий знадвору.
 Я — зирк у вікно: то не повний місяць з зоряного неба засвітив у хату перед Новим роком. В маленькім віконці, якраз проти печі, рожевіє на морозі дівоче лице». Мати дозволяє і просить заколядувати Сашкові, бо колядки й щедрівки суворо персональні — кожному членові сім’ї, кожному станові (чи дівчині, чи молодиці, чи вдовиці, чи сиротині). І ось уже Сашко — не Сашко, а молодець, який ходить по торгу та продає свого старого коня, а кінь просить не продавати і згадати, як разом билися з ордою, виручали один одного. Тоді хлопець вирішує ніколи не продавати свого товариша — коня. А сивий митець зазначає: «Так і не продав я його по сей день. Ой коню, коню, не продам я тебе. Як би часом не було мені трудно, як турки й татарове не обступали на торгу мене, не розлучуся з тобою ні за яку ціну». Йдеться ж тут, звичайно, про вірність своєму народові і про все те, що дороге письменникові, як і оцей звичай колядувати людям на Новий рік.
 Отже, філософськи осмислюючи дитячі роки, О. Довженко доходить висновку, що саме тут криються джерела становлення його як особистості, тут криниця його таланту митця. Наддеснянські хлібороби навчили його, ще малого, трудитися, поважати старших, розуміти і цінувати прекрасне, любити людей і свою землю, творити добро. Завдяки чарівній Десні і рідним людям він упродовж усього життя «не втрачав щастя бачити. зорі навіть у буденних калюжах на життєвих дорогах».
Особливості художньої форми твору
Кіноповість «Зачарована Десна» складається з об’єднаних між собою місцем дії і героями маленьких оповідань про дитинство хлопчика Сашка і публіцистичних та ліричних письменницьких відступів.
 Значне місце тут відведене описам природи. Усі вони динамічні. Нема у творі жодного статичного і не оживленого присутністю людини пейзажу. У них завжди діє або сам Сашко — мрійник і фантазер, або хтось із його рідних чи знайомих. Птахи, тварини, зорі, трави — все говорить чи принаймні розуміє мову людей. «Справді, два деркачі, що почали перегукуватися в траві над Десною, раптом притихли, немов почуваючи, що мова йде про їхню деркацьку долю». Або: «О! Вже кульгає. — кряче було стара качка своїм каченятам. — Киш у ситняк!»
 Сашко живе разом з усім, що оточує його: «Я пливу за водою, і світ пливе наді мною, пливуть хмари весняні — весело змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаство — качки, чайки, журавлі. Летять чорногузи, як чоловіки у сні. І плав пливе. Пропливають лози, верби, в’язи, тополі у воді, зелені острови».
 Твір пройнятий народним гумором. Згадаймо, як хлопчик іде «шанувати великих людей», епізод з освяченням пасок або опис «собачого артиста» Пірата. Підсміюється, але дуже тактовно, автор і над релігійними переконаннями своїх односельців: «Самого ж бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувались утруждати безпосередньо. Повсякденні свої інтереси прості люди хорошого виховання, до яких належала і наша сім’я, вважали по скромності недостойними божественного втручання.
 Тому з молитвами звертались до дрібніших інстанцій, до того ж Миколая, Петра та інших».
 Кіноповість «Зачарована Десна» відзначається всепроникаючим ліризмом. Це досягається широким вживанням народнопісенних зворотів, фольклорних образів-символів: «Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий», «Із стріх вода капле, із стріх вода капле.»
 Форма звернення оповідача створює враження причетності до описуваного читача: «Але сідаймо ще раз у вербові човни, прошу вас. Візьмемо весла ясенові і вернімось на Десну…»
 Твір багатий різноманітними художніми засобами.
 Так, тютюн для Сашка цвів поповими ризами, кукурудза нагадувала стрункі тополі. Отця Кирила батько втяг, «як сома в свій ковчег до корів і овечок», кашель у дідових грудях клекотів, мов лава у вулкані. Як бачимо, порівняння увиразнюють зображені предмети і картини, роблять їх зримими і водночас розкривають оригінальність бачення героєм навколишнього світу. Вже в ранньому віці майбутній митець виявив у себе здатність порівнювати: «Все жило в моїх очах двоїстим життям. Все кликало на порівняння, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявлене й пережите».
 Не можна обійти увагою й специфічні довженківські гіперболи. Ось Сашко слухає колядки, в яких дівчата «…довго й повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ виспівують мені талан». Або бійка на сінокосі.
 До реальних подій уява хлопчика домальовує фантастичне: «Вже замахнувся дід на Самійла сокирою. Тоді я не витримував і затуляв очі, а вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами.»
 Це очевидне перебільшення виправдане всім змістом твору, в центрі якого знаходиться Сашко з його фантастичним сприйняттям навколишнього світу.
 Притаманний письменникові і такий прийом, як контрастне зображення подій і явищ. Пригадаємо, як одного дня в хаті Довженків народжується дитина і помирає прабабуся Марусина. Або монолог-міркування Сашка про приємне та неприємне, де так достовірно передано дитяче сприйняття світу. Зображені контрасти спонукають читача до філософських роздумів про сенс людського буття.
 Слід відзначити реалізм автора в зображенні побутових деталей. Наприклад, описуючи буяння городини й саду, письменник зауважує, що в завжди напівголодних дітей, які поласують фруктами, «цілий день живіт як бубон». Реалістично описує він свою хату, схожу на «стареньку білу печерицю», тісну для великої сім’ї, картини монастирів у ній і особливо картину «страшного Божого суду», не забувши сказати, що «її мати купила за курку на ярмарку на страх лютим своїм ворогам — бабі, дідові і батькові». Реалістичні і разом з тим трагічні описи смерті чотирьох Сашкових братів від епідемії, затоплення повінню села та багато інших сцен та епізодів.
 У публіцистичному відступі письменник, розповідаючи про нелюдські злочини фашистів, ніби кидає світові глибоко хвилюючі й пристрасні слова: «Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних». Це метафоричне висловлювання виростає до глибокого символу. За словами критика Ю. Барабаша, саме тут видно «злиття художника зі своїм народом, яке визначає глибоку народність його [О. Довженка] творчості».
Образ природи
На все життя О. Довженко зберіг у своєму серці образ ріки дитинства, яку він називає зачарованою. «А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці. Стрибаю я з кручі в пісок до Десни, миюся, п’ю воду. Вода ласкава, солодка. П’ю ще раз, убрівши по коліна і витягнувши шию, як лошак, потім стрибаю на кручу і гайда до сінокосу. І вже я не ходжу, тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба».
 Така поліфонічна картина незайманих багатств природи дивує і чарує читача, особливо сучасного. Письменник же не лише відтворює красу улюбленої річки та її берегів, а й утверджує взаємозв’язок людини і природи як необхідну умову духовності, показує благотворний вплив природи на людські розум і почуття, особливо дитячі.
 Спостережливий, наділений почуттям прекрасного, Сашко з літа в літо бачив, якими барвами вигравав город, і вбирав ті кольори й запахи у свою чутливу душу: «…огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви!» Знав, яка рослина як пахне і який смак має квітка. Хлопчик любив усе в природі: «пташиний щебет у саду і в полі. Ластівок любив у клуні, деркачів — у лузі. Любив плескіт води весняної. І жаб’яче ніжно-журливе кумкання в болоті, як спадала вода весняна».
 Картинами неповторної природи наповнена вся кіноповість «Зачарована Десна». Це і описи повені, сіножаті з «фамільною вороною», і змалювання собак, коней, і полювання дядька Тихона, і ще безліч перлинок — міні-пейзажів на зразок: «Дивлюся у воду — місяць у воді сміється», «чумацький віз тихо рипить піді мною, а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу» чи «хмари по небу пливуть вибагливо й вільно і, пливучи в просторах голубих, вчиняють битви і змагання…»
IV. Закріплення знань, умінь та навичок
Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».
Визначте тему та ідею твору.
Орієнтовна відповідь
Тема:
 — щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело його духовності й мистецького таланту;
 — кревний зв’язок з народом і рідною землею; минулого із сучасним та майбутнім.
Ідея:
 — заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою;
 — не забувати, якого ти кореня і що тобі дав народ, батьки, щоб ти став їх гідним сином;
 — уславлення працелюбства, людської гідності, кращих звичаїв та традицій народу, морально-етичних норм;
 — необхідність усвідомлення кожним своєї особистої відповідальності за сьогодення та майбутнє.
Міні-диспут.
Обговорення поставленого на початку уроку проблемного запитання.
Орієнтовна відповідь
Сам письменник відповідає: «Непереможне бажання усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».
Як пише літературознавець С. Жила, О. Довженко творив «у заблокованій культурі, де митець став жертвою варварських умов праці», тому робота над «Зачарованою Десною» упродовж 14 років давала йому змогу спочити душею від тяжкого ідеологічного пресингу, в якому він опинився після написання «України в огні».
Робота над «Зачарованою Десною» давала Довженкові відчуття того, що він «народився на березі сивої Десни і ніколи не зійшов з її берегів» (М. Жулинський), як і ніколи «не продав свого коня».
V. Підбиття підсумків уроку
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
 — Для себе із «Зачарованої Десни» я взяв (взяла)…
VI. Домашнє завдання

 Знати зміст кіноповісті «Зачарована Десна», вміти її аналізувати, висловлювати власні думки; підготуватися до уроку-семінару.

Немає коментарів:

Дописати коментар